НЕІМУ́ЩИЙ, а, е. Який не має достатніх засобів для існування, терпить нужду; бідний, нужденний. Ні одна з легалізованих партій в Росії, ні одна з ліберальних і демократичних партій.. не дала того, що дала партія робітничого класу, партія загнаних у підпілля неімущих пролетарів.. (Ленін, 20, 1950, 498); // у знач. ім. неіму́щий, щого, ч. Людина, яка не має достатніх засобів для існування; бідняк. Тільки збере [Наум] хоч трохи чого, так і роздає бідним та неімущим (Кв.-Осн., II, 1956,98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 324.