НИЗОВИНА́, и́, ж.
1. геогр. Рівнинна частина суходолу, абсолютна висота якої не перевищує 200 м над рівнем моря. З півночі на південь [України] лежать Придніпровська, а на півдні Причорноморська низовини (Визначні місця Укр., 1958, 13); — Діти, зараз Музиченко покаже нам на фізичній карті низовини, височини та гори нашої Батьківщини… (Донч., V, 1957, 176).
2. Те саме, що низина́ 1. Горпина звернула з шляху у вибалок, пройшла низовиною і збігла на пагорбок (Десняк, Десну.., 1949, 224); Танки йтимуть від лісу зеленою низовиною до населеного пункту (Гончар, Земля.., 1947, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 411.