НИК, виг.
1. Уживається при вираженні раптовості або несподіваності настання чи виявлення чого-небудь. Ник, аж там бик (Номис, 1864, № 7892).
2. Уживається як присудок за знач. ника́ти. Сюди ник, туди ник — та й день невелик! (Укр.. присл.., 1955, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 413.