НИ́ЦИЙ, а, е. Негідний, підлий, ганебний. [В’язень-лицар:] Знав, проклятий [король], як покарать мене. В той день, як він мене сюди закинув, .. він підписав декрет, що він касує і тортури, й страту в своїй державі — ниций лицемір! (Л. Укр., II, 1951, 186); — Трохи незграбний… — думала про нього Тетяна, — а такий сердечний… і мимохіть порівнювала з Мамієм. Той красивий, як намальований, з ницою душею спесивця, цей — приязний і соромливий, з одвертим серцем дитини (Добр., Тече річка.., 1961, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 416.