НОВА́ТОР, а, ч. Той, хто вносить і здійснює нові, прогресивні ідеї, принципи в будь-якій галузі діяльності. Я ще раніше сказав, що Франко явився новатором у галицькій літературі (Коцюб., III, 1956, 36); На будівництві він став новатором З дружнім своїм комсомольським загоном (Дор., Серед степу.., 1952, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 432.