НОВИЗНА́, и́, ж.
1. Властивість і якість за знач. нови́й. Оригінальність, новизна першої п’єси Кропивницького полягала в тому, що в ній знайшли відображення нові явища соціальної дійсності (Іст. укр. літ., І, 1954, 430); Ми можемо вже сьогодні і завтра відобразити на екрані новизну і красу розуму свого народу, красу взаємин і прагнень (Довж., III, 1960, 335); Незвичайний своєю новизною і грандіозністю краєвид полонив вразливу на все прекрасне дівчину (Коз., Сальвія, 1959, 4).
2. Усе нове, що недавно пізнали, усвідомили, відчули і т. ін., що було ще невідомим, непізнаним. Емігрантська преса вже втратила для мене свою новизну (Кулик, Записки консула, 1958, 83); Катюша сказала, що приїхала організувати нас [дітей], і це лякало всіх незвичністю і новизною (Чаб., Катюша, 1960, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 433.