НОВОНАВЕ́РНЕНИЙ, а, е. Який прийняв нову віру; // у знач. ім. новонаве́рнений, ного, ч. Той, хто прийняв нову віру. Новонавернений вмить відчував себе під міцним захистом державної влади (Тулуб, Людолови, І, 1957, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 435.