НОЖА́КА, и, ч. Збільш. до ніж 1. Ріжуть мене ножакою і б’ють мене ломакою (Номис, 1864, № 505); — А чи не траплялося вам, у лісі живучи, зі справжніми злодіями стяватися [зустрічатися], з такими, що не пожалує й ножаку в спину встромити, як діло не по його? (Хотк., І, 1966, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 440.