НОРОВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. норовля́ть; недок., розм. Наполегливо намагатися зробити що-небудь. Багач норовить, як би бідного з ніг збить (Укр.. присл.., 1955, 4); Турн в кріпость впертись норовить (Котл., І, 1952, 235); Волики були молоденькі, все норовили зійти з дороги (Мушк., Чорний хліб, 1960, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 444.