НО́ША, і, ж.
1. Речі, які хтось несе або які призначені для перенесення. Він утомився від важкої ноші — мішка й кошика з усякою всячиною (Бойч., Молодість, 1949, 233); Олексій прив’язав Оксанин чемоданчик до свого речового мішка і перекинув ношу через плече (Ткач, Крута хвиля, 1956, 109); // перен. Усе те, що хтось зобов’язаний здійснювати, виконувати і т. ін. Створивши нову пролетарську державу, робітничий клас взяв на себе нечувану ношу (Ленін, 30, 1951, 473); — Вступаю в партію.., значить, беру добровільно на себе додаткові обов’язки перед народом. Беру нову ношу на плечі (Гончар, III, 1959, 132).
2. діал. Одяг. Він показав нам, із кілочка знявши, Своє національне убрання, Усе в блискітках, в гаптуванні гарнім, Хоч своєрідне, а подібне в чомусь І до гуцульської святної ноші (Рильський, III, 1961, 162); Прекрасна, власного виробництва, самобутня народна ноша (одяг) лемків, описана І. Вагилевичем, на сьогодні є музейною рідкістю (Нар. тв. та етн., 4, 1965, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 448.