НУ́КЕ́Р, а, ч., іст. Воїн з особистої варти князя, хана і т. ін. у деяких народів Сходу; дружинник. Нукери галасували, щось пили безперервно, лаялися між собою (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 388).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 454.