НЮХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех. Однокр. до ню́хати. Песик нюхне сюди-туди, чмихне і вже, дивись, упав на передні лапи (Хор., Ковила, 1960, 36); Нюхнув [сотник] разів тричі кріпкої роменської кабаки (Кв.-Осн., II, 1956, 152); Великий сірий пацюк швидко повів вусами й непевно нюхнув повітря (Донч., II, 1956, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 458.