НЮШКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що нюши́ти. [Анзорге (нюшкуючи):] Еге-ге! ото так! Се ласощі, не то що — он як пахтить! (Л. Укр., IV, 1954, 218); Ось, недалеко зовсім, нюшкують щось коло кіп руді панські собаки — з польовим, мабуть, вибігли… (Козл., Ю. Крук, 1950, 23); Льоша вправлявся в бандитському оунівському ремеслі, нюшкував ночами по селах, катував, грабував і вбивав людей (Мельн., Коли кров.., 1960, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 458.