НІТ, присудк. сл., заст.
1. Нема. Борода, як у старого, а розуму ніт і за малого (Номис, 1864, № 6357); Я зійшов цілий світ — Мені щастя, ні долі ніт… (Чуб., V, 1874, 476).
2. у знач. част. Ні.— Чи, може, я справді не вінчана? Так ніт же: усі бачили, сам бог бачив, як ми перед ним у церкві на рушнику ставали (Мирний, V, 1965, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 427.