ОБ’ЄКТИВА́ЦІЯ, ї, ж.
1. В ідеалістичній філософії — перетворення суб’єктивного змісту свідомості в самостійну, незалежну від свідомості сутність.
2. Втілення чого-небудь у предметних формах, образах і т. ін. Драматична структура будувалась головним чином на зіставленні дореволюційних епох з радянською дійсністю. Це поєднувалось з процесом об’єктивації в ліриці, поглибленням філософічності (Рад. літ-во, 10, 1968, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 495.