ОБА́, обо́х, числ. кільк., збірн., заст., діал. Обидва. Тепер оба, Івась і Грицуньо, взяли один від одного видирати кварту (Март., Тв., 1954, 151); — Чув нині ніччю рик, — відповів Ант. — Піду, поникаю… — То, може, пішли би оба? (Скл., Святослав, 1959, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 462.