ОББІЛУВА́ТИ1, у́ю, у́єш, док., перех. Обробити тушу забитої тварини (зняти шкуру, викинути нутрощі і т. ін.). Іван-царенко взяв того зайця, оббілував, витер вогню деревом об дерево, спік, з’їв (Укр.. казки, 1951, 179); Нарешті Юрко оббілував голову з виряченими байдужими до всього очима кроля (Чорн., Потік.., 1956, 336).
◊ Оббілува́ти, як бі́лку — те саме, що Обде́рти, як (мов і т. ін.) ли́пку (бі́лку) (див. обдира́ти). Не бачити Чуплакові своєї рябої корови. Вилікує вона [лікар] його чи ні, а оббілує, як білку (Чорн., Визвол. земля, 1950, 136).
ОББІЛУВА́ТИ2, у́ю, у́єш, док., перех. Побілити, вибілити всю будівлю розчином крейди, вапна і т. ін. Вільшаницькі молодиці опорядили перед весіллям дім І двір Моссаковського: оббілували всередині, гарненько обмазали й побілили около (Н.-Лев., III, 1956, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 466.