ОБВИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обви́ти. Стрункі білі колони, обвиті диким виноградом, стояли біля його [панського будинку] входу (Гончар, III, 1959, 136); Синім небом вкрита, нивами обвита, Тягнеться слобідка над старим Дніпром (Щог., Поезії, 1958, 394); Свічка горіла рівно і ясно, світ її падав на матір, обвиту дитячими руками (Мирний, І, 1954, 211); В землянці Данилко, все ще з обвитою бинтом головою, застав двох незнайомих (Панч, Синів.., 1959, 106); На голім тапчані, Обвитий в чорні, підрані шматища, Лежав газда конаючий (Фр., XIII, 1954, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 472.