ОБВУ́ГЛЕНИЙ, а, е. Який має на поверхні шар вугілля, сліди горіння; обгорілий. Хіба ж здатний обвуглений пень, що стирчить у лузі, стримати весняну повінь? (Руд., Остання шабля, 1959, 372); // Який згорів, перетворився на вугілля. На столі маленька купка обвугленого лушпиння (Збан., Єдина, 1959, 31); В криючих породах часто спостерігаються обвуглені залишки великих шматків кори (Геол. ж., XIII, 3, 1953, 27); // перен. Який став темним і шерхлим під дією сонця, вітру (про шкіру відкритих частин тіла). Висхлий степ. Панська пшениця. І потріскані до крові обвуглені губи женців (Стельмах, II, 1962, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 475.