ОБИЧА́Й, ю, ч., фольк., заст. Звичай, звичка. У мене обичай — козацький звичай: Хоть побачу, то й не плачу (Чуб., V, 1874, 509); [Ластівка:] Що город, то й норов; що край, то й обичай! (Кроп., V, 1959, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 501.