ОБКОРО́ВАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до обкорува́ти. Увечері.. з налигачем подався [Давид] до лісу, де лежить його вже обкороване дерево на хату (Стельмах, Хліб.., 1959, 492); // у знач. прикм. Вони примостилися на обкорованих колодках у садку (Мушк., Чорний хліб, 1960, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 514.