ОБМА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБМА́РИТИ, рю, риш, док., перех., рідко.
1. Виклика́ти галюцинації. Полягали спати. Тільки примовкли — знову кинулась.. з усіх кутків густа стума, труїла, обмарювала: не там вікна, не туди стіни, вся кімната тоне кудись в чорне провалля (Вас., II, 1959, 114); // Зачаровувати, морочити. [Єпископ:] Який злий дух тобі обмарив серце? (Л. Укр., II, 1951, 231); // безос. Його немов обмарило, немов нечиста сила водила по цьому пустирі (Тют., Вир, 1964, 315).
2. Мріяти про кого-небудь, плекати надію на щось; омріювати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 535.