ОБМЕ́РЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до обме́рти. Позаду ще тупотіли коні, і обмерла Христя причаїлась у траві (Панч, Гомон. Україна, 1954, 124); * У порівн. Мов обмерла, скрутнулась вона на місці… і стрілась очима з тою кінською головою, на яку боялась глянути (Коцюб., І, 1955, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 537.