ОБМО́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обмо́вити. Давненько написав він заяву до трибуналу Чуваської області з проханням переглянути його справу, виправдати його як навмисне обмовленого (Збан., Сеспель, 1961, 237); // у знач. ім. обмо́влений, ного, ч. Людина, зганьблена наклепом. — Бог Авраама, Ісаака і Якова заступився за обмовленого, — продовжував Лейзер (Тулуб, Людолови, II, 1957, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 541.