ОБО́ЙКО, невідм., числ., збірн. Пестл. до обо́є. Ото було тими вечорами довгими осінніми.. заберу обойко до себе на коліна та почну на добрий розум навчати (Вовчок, І, 1955, 274); [Xарько:] Дякую вам за те, як ви обойко мене вихваляли (Кроп., V, 1959, 602).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 549.