ОБО́ЄЧКО, невідм., числ., збірн. Зменш.-пестл. до обо́є. Зоя Жмут добра газдиня.. І худоба в неї не була найгіршої породи, й коні, й поля обоєчко з Павлом доробилися (Коб., III, 1956, 466).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 548.