ОБПАСКУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБПАСКУ́ДИТИ, джу, диш, док.., перех., зневажл.
1. Те саме, що забру́днювати 1. — Це вже пішлося наче з Петрового дня! Одна обпаскудила мені стіни, друга вікна побила (Н.-Лев., II, 1956, 358); Отак достоту, як свиня, що зайде в барабулю [бараболю]. Що не ззість [з’їсть], то пориє, затолочить, обпаскудить (Март., Тв., 1954, 217).
2. перен. Глумитися над ким-, чим-небудь, ображаючи, принижуючи його.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 554.