ОБПЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБПЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, док., перех.
1. Покривати плювками кого-, що-небудь, забруднювати слиною. Він [дяк] на зелені святки обплював усю лисину старому Охрімові Бадьорцеві, і старий Охрім став сміховищем на всю Горобцівку (Н.-Лев., IV. 1956, 168); Пан Пшесмицький.. од злості труснувся. Плюнув, але ж обплював тільки груди собі (Тич., І, 1957, 268).
2. перен. Ганьбити, порочити кого-, що-небудь. [Василь:] Та кого тільки сваха Палажка не обплювала? Не йму я їй віри! (Кроп., II, 1958, 153); Що далі, то менше Русевич помічав його цинізм, перекручення, те, що Маєвський не тільки Каргата, а геть усіх на заводі поробив кар’єристами, все обплював (Шовк., Інженери, 1956, 225).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 558.