ОБРАЗОТВО́РЧИЙ, а, е. Який формує, створює образи (див. о́браз1 2). Ім’я Олександра Довженка називається з величезною повагою як режисера-вчителя, що збагатив образотворчі засоби кіномистецтва (Вітч., 2, 1965, 181); З різнокольорових качалочок утворюють складні декоративні і навіть образотворчі композиції (Укр. нар. худ. вишив., 1958, 69).
◊ Образотво́рче мисте́цтво — мистецтво, що втілює художні образи на площині та в просторі (живопис, графіка, скульптура і т. ін.). Українське образотворче мистецтво розквітло й зміцніло під живлющими проміннями ідей російських передвижників (Рильський, ІІІ, 1959, 23); На широкій виставці образотворчого мистецтва буде представлено 400 творів живопису, 600 графічних робіт, 200 скульптур та 3000 робіт майстрів народної творчості і прикладного мистецтва (Рад. Укр., 12.XII 1960, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 561.