ОБРИ́ДЛИВИЙ, а, е.
1. Який обридає чимось; набридливий. Старий Іван Лаврусь скинув обридливу сльозу, що пробігла по всьому виду (Гр., Без хліба, 1958, 70).
2. Огидний, бридкий. Сниться йому, що якась слизька, погана рука поволі розвертає одіж на його грудях.., холодна, обридлива (Фр., І, 1955, 298); Все перепліталося сміхом, живою потребою сміятися. І тільки. І нічого гидкого, нічого обридливого (Хотк., II, 1966, 405).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 566.