ОБРУ́БНИК, а, ч., спец. Робітник, який обрубує що-небудь. Він бачив мартенівський свій цех, і обрубники з усієї сили оббивали деталі пневматичними зубилами (Ю. Янов., І, 1954, 286).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 572.