ОБРУ́ЧКА, и, ж.
1. Кільце з металу, рідше з дерева, з кістки і т. ін., яке носять на пальці як символ шлюбу або як прикрасу; перстень, каблучка. — Микола, Микола, дай мені обручку, А на тобі срібний перстень на білу ручку (Чуб., V, 1874, 678); Купці приносили їй коштовні мережива, обручки найтоншої роботи (Тулуб, Людолови, І, 1957, 257); Шлюб скріплено, на пальці [молодих] надіті обручки як символ вірності на все життя (Наука.., 9, 1964, 51); * Образно. Для середини минулого [ХІХ] століття поезія Шевченка — золота обручка, якою були обручені в одну сім’ю народи Росії, що боролися проти національного гніту, проти соціального рабства (Літ. Укр., 30.V 1964, 2).
2. рідко. Те саме, що брасле́т. Увіходить Йоганна, розкішно вбрана: .. старосвітські великі обручки на руках, внизу і вище ліктя (Л. Укр., III, 1952, 177); * Образно. Прикрасив жандарм мої руки добре припасованими залізними обручками (Фр., III, 1950, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 573.