ОБРУ́ШУВАТИСЯ, уюся, уєшся і рідко ОБРУША́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОБРУ́ШИТИСЯ, шуся, шишся, док.
1. Руйнуючись, осуватися, обвалюватися. — Більше я сюди не полізу, нізащо в світі! — щиро призналася дівчина. — Віриш, доки я там була, мені все здавалося, що обрушиться над нами грунт і нас привалить (Шиян, Баланда, 1957, 82).
2. Одночасно звалюватися, падати на кого-, що-небудь у великій кількості, великою масою. Приблизно по тисячі снарядів щохвилини обрушувалося на цю ділянку [фронту] протягом перших п’ятнадцяти хвилин артилерійського наступу (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 296); Можна було подумати, що це під саме небо здибилася земля, і зараз, мов гірська лавина, вона обрушиться на цілий світ і поховає під собою все (Гур., Друзі.., 1959, 19); * Образно. Обрушивсь на німця гнів праведний наш! Все поле ворожим покрилося трупом (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 58); // перен. Звалюватися, лягати важким тягарем (про турботи, злигодні і т. ін.). Якщо імперіалістична війна обрушуватиметься на пролетаріат і селян економічно, ці класи повинні повстати проти цієї війни (Ленін, 31, 1973, 239); // перен. Несподівано випадати на долю кого-небудь (про щось неприємне, обтяжливе). Йому [І. Карпепкові-Карому] головне довести глядачеві, що нещастя, які обрушуються на Софію, на Гната, коріняться не в чиїйсь злій вдачі, а що вони викликані умовами тодішнього життя (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 79); Дві звістки, мов удари на голову, обрушилися одна за одною (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 337).
3. перен. Навально і несподівано нападати на кого-небудь. В призначений час уся ця лавина [богунців] перегруповувалась і блискавично обрушувалась на ворога (Скл., Легенд. начдив, 1957, 55); Одного разу бджоли не пустили в лісові села і майдани татар: ті.. поїхали по роях земляних бджіл, і вони дощовою хмарою обрушились на людоловів і їхніх коней (Стельмах, II, 1962, 138); // Нападати на кого-небудь, звинувачуючи в чомусь, дорікаючи; сварити когось. Як розбурханий водоспад, Саїд Алі обрушувався на місцеві організації (Ле, Міжгір’я, 1953, 73); Ну, вже, мабуть, і осточортів йому той Андрій, що він так на дочку обрушився, як мокрим рядном накрив (Григ., Вибр., 1959, 248).
4. діал. Сердитися, гніватися. Як їмость [її милость] її запиталася, чого в спіжарні бракує муки й сиру, то вона обрушилася, її ще ніхто на крадежі не спіймав та й.. ніхто цього не діжде (Март., Тв., 1954, 312).
5. тільки док., заст. Схвилюватися, збуритися. Уся ватага його обрушилась та збунтувалась (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 573.