ОБРЮ́ЗГЛИЙ, а, е, рідко. Те саме, що бре́зклий. Христя забачила перед собою високу молодицю з широким обрюзглим лицем і заспаними очима (Мирний, III, 1954, 368); Пані Храпкевичка, повільно пересуваючи своє обрюзгле тіло по паркету, співчутливо глянула на дочку (Іщук, Вербівчани, 1961, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 574.