ОБСТА́ВА, и, ж., рідко. Те саме, що обстано́вка. Зринала в пам’яті обстава якоїсь чепурної теплої хатки, заквітчані сухим зіллям та рушниками ікони, стіл, засланий чистою скатертю (Вас., І, 1959, 92); Невеличка лава, триногий стілець та крихітний саморобний столик.. становили всю обставу комірчини (Добр., Тече річка.., 1961, 46); Вона… попросила його в садок, де сподівалась почути при поетичній обставі те слово, котрого вона вже ждала двадцять три роки з половиною (Н.-Лев., III, 1956, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 583.