ОБСУ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обсуши́ти. Поруч Вітця сиділа схилена, з лицем Відверненим і ледве що від сліз Обсушеним, тремтяча, мов мімоза, його кохана (Фр., XIII, 1954, 204).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 588.