ОБТРІ́ПУВАТИСЯ1, уюся, уєшся, недок., ОБТРІ́ПАТИСЯ, аюся, аєшся, док., від чого, з чого і без додатка, розм. Обтріпуючи на собі одяг, волосся, струшувати, збивати пил, сніг і т. ін.; обтрушуватися. — А може, — думає, — й зовсім мені не треба б було обтріпуватись? (Свидн., Люборацькі, 1955, 117); Василько підвівся, обтріпуючись з снігу, підбіг до саней (Коцюб., І, 1955, 80); // Енергійними рухами всього тіла струшувати з себе що-небудь. Голуб обтріпувався у нішці (Перв., Дикий мед, 1963, 88); Став мій Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує, пробує обтріпатися — не йде (Фр., IV, 1950, 93).
ОБТРІ́ПУВАТИСЯ2, уюся, уєшся, недок., ОБТРІПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. Шарпатися, витиратися, рватися від тривалого або недбалого носіння, використання. [Хвилимон (показує черевики):] Тут інакше не можна полатать, як тільки союзи накласти; а щоб так, як ви кажете, — пристрочити, то так не можна: шкура по краях геть обтріпалась і попідгнивала… (Кроп., IV, 1959, 279); Зношений сюртук висів на його худих плечах, наче на палиці, обтріпались поли (Рибак, Помилка.., 1956, 167).
2. Тривалим або недбалим носінням, використанням шарпати, рвати на собі одяг.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 593.