ОБУ́РЛИВИЙ, а, е.
1. Який викликає обурення. [Криницька:] Книжка шкідлива, політично дволика.. А просто сказати — обурлива книжка (Мик., І, 1957, 396); — Ви своїм обурливим анархізмом підриваєте авторитет райкому (Руд., Остання шабля, 1959, 509).
2. Який виражає обурення; сповнений обурення. Схвачувався вітер, розносив обурливі слова парубка (Горд., Чужу ниву.., 1947, 8); Якась жінка в залі зойкнула, і на адресу гестапівця полетіли обурливі вигуки (Хижняк, Тамара, 1959, 284).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 597.