ОБШМА́ТАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обшмата́ти; // у знач. прикм. Теодосій стояв перед Данилом у обшматаній шапці і подертому кафтані (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 490).
2. у знач. прикм. Який має на собі дуже подертий, пошматований одяг; обшарпаний. Очима великими [Яшко] уп’явся в обшарпану постать.. Підійшов ближче — так, Мирон. Обшматаний, худий (Головко, І, 1957, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 607.