ОБШМАТО́ВАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обшматува́ти.
2. у знач. прикм. Те саме, що обшма́таний 2. Христя глянула в вікно. — От і Чіпка йде.. — Та й обірваний та обшматований який, господи! (Мирний, І, 1949, 271); — І ось уяви собі, летить ця обшматована, обдерта людина у хмарах (Гончар, Тронка, 1963, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 607.