ОБІ́ЙМИ, ів, мн. Рух або положення рук, при якому обіймають або готуються обійняти кого-небудь. Я тихо сиджу, мене люба, Кохана в обіймах держить (Л. Укр., IV, 1954, 96); Політрук схопив у обійми Одинцова і міцно поцілував його в губи (Кучер, Чорноморці, 1956, 278); * Образно. Я розповів про щойно баченого білявого юнака в обіймах кістлявої смерті (Панч, В дорозі, 1959, 207); Висока гора мліла в обіймах місяця (Рильський, Бабине літо, 1967, 35).
◊ Прийма́ти (прийня́ти, зустріча́ти, зустрі́ти і т. ін.) з розкри́тими обі́ймами кого — дуже привітно, гостинно приймати, зустрічати і т. ін. кого-небудь. Та дійшло до нього, мабуть, що приймають його тут не з розкритими обіймами (Шовк., Людина.., 1962, 387); Коли вузькотілий нащадок ерцгерцога Карла Стефана з румунського полону вдруге потрапив на Україну, головний отаман зустрів його з розкритими обіймами (Стельмах, II, 1962, 47); Розкрива́ти (розкри́ти) обі́йми: а) розводити руки, маючи намір обняти кого-небудь. Батько радісно всміхнувся і розкрив обійми (Тулуб, Людолови, І, 1957, 57); б) тепло, приязно зустрічати кого-небудь. Ти вернулась, прийшла, наче з дальніх країв, мов з холодного царства Валгали. І назустріч тобі я обійми розкрив, — в серці тихо і сонячно стало (Сос., II, 1958, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 505.