О́БІЧ1, присл. Поруч, поряд. Карпати… Тут у гущині Ген роги оленя рясні, Колись любима панська здобич, з чагарником рясніють обіч (Рильський, Сад.., 1955, 75); До самої стежки, що круто спадала до Вужачої, вони йшли обіч (Юхвід, Оля, 1959, 108); // На деякій відстані; збоку, осторонь. Трохи обіч, під вербами біля ясел, коней з десяток — сіно хрумають (Головко, І, 1957, 303); // На деяку відстань; набік, убік. Насіння цього дерева [каучукового] було Як золото, як найдорожча здобич, І, кинувши важку сокиру обіч, Людей немало в тій війні лягло (Рильський, III, 1961, 295); Куля влучила в коня.. Зараз уже обрізали посторонки і відтягли забитого коня обіч (Головко, II, 1957, 569).
2. у знач. прийм., з род. відм. Уживається при вказуванні на положення одного предмета щодо іншого у знач. біля, поряд, поруч. Хлопець посередині, а дівчата, кожна обіч його, — і він обіймав обох їх за шиї (Л. Укр., III, 1952, 670); Обіч наречених ішли дружки (Дмит., Наречена, 1959, 200); Високий тин, що тягнувся обіч садиби, густо насаджені верби попід тином надійно захищали її від стороннього ока (Руд., Остання шабля, 1959, 410).
О́БІЧ2, о́бочі, ж., діал. Обочина. Таке розгадуючи, іду, ноги волочу по якійсь обочі край села (Фр., І, 1955, 69); З обочей з-під смеречини дивляться на огонь газдівські хати і обороги (Черемш., Тв., 1960, 146); Гляну вам в очі, люди робочі. Серця відчую напругу. Ті, що не сходять в борні на обочі, — Маєте вірну подругу (Забашта, Квіт.., 1960, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 508.