ОГИ́ДА, и, ж. Почуття відрази в поєднанні з гидливістю. Я походив між ятками, наче на злість собі, повний того нового чуття огиди, що все в мені зростало (Коцюб., II, 1955, 361); Громада жахається. Дехто одвертається, дехто спльовує з огидою (Л. Укр., III, 1952, 73); Перед ним стояла майже повна склянка горілки.. Микола, переборюючи огиду, випив до дна (Ткач, Плем’я.., 1961, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 613.