ОГЛУ́ШЛИВИЙ, а, е.
1. Який оглушує своїм шумом, гуркотом і т. ін. Чути скажений клекіт, писк, скрип і ляск парової машини, перемішаний з оглушливим шумом води і криком робітників (Фр., І, 1955, 364); З виттям і оглушливим грюкотом накинулися на нього [пароплав] чорні вали, кинули ним, як соломинкою, назад (Ірчан, II, 1958, 329).
2. Який доводить до стану непритомності; запаморочливий (про біль, удар і т. ін.). Він відчув тупий, оглушливий біль в голові, в очах потемніло, у вухах сильно задзвеніло (Трубл., Шхуна.., 1940, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 615.