ОГЛЯ́ДА́Ч, огля́дача́, ч.
1. Автор газетного, журнального і т. ін. огляду, а також особа, яка робить огляди по радіо й телебаченню. Західні оглядачі зазначають, що Радянський Союз досяг великих успіхів у галузі зовнішньої політики і має намір і далі проводити політику миру (Рад. Укр., 3.І 1971, 3).
2. спец. Працівник, який провадить огляд чого-небудь з метою перевірки, контролю і т. ін.; // Залізничник, що перевіряє технічний стан вагонів. Оглядачі зустрічають поїзд на вхідній половині станції, перевіряючи колеса на ходу (Роб. газ., 18.ІІ 1966, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 616.