ОГО́, виг. Уживається при вираженні здивування, захоплення, застереження і т. ін. з приводу чогось надзвичайного, несподіваного, непередбаченого і т. ін. А колись співали, ого, ще як! (Л. Укр., II, 1951, 36); На дні ями проступають бульки, чути якийсь клекіт.. — ого, то вже знак, що пора забивати яму! (Фр., IV, 1950, 7); Стис удлище, підсік.. Ого, нівроку! Немов струна, співає волосінь, І короп кидається у глибінь (Рильський, II, 1960, 121); — Не конверт, а конвент! Це таке, брат, Вутанько, що ого! Туди тільки наймудріших збирають… (Гончар, II, 1959, 186); — Ти краще штаненята притримуй, — сміється Євген. — Вони в мене на цурці ого як тримаються, — анітрохи не ображається хлопчак (Стельмах, І, 1962, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 617.