ОГО́РНЕНИЙ, ОГО́РНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до огорну́ти. Серед них виділяється єдина жіноча постать з дитиною, огорнутою полами кожуха (Стельмах, І, 1962, 354); З гори так далеко видко. І темно-зелена долина, огорнена горами, і гори, покриті лісом (Мирний, IV, 1955, 321); Весь огорнутий журбою, Безнадійно плакав я (Граб., І, 1959, 391); * Образно. Стоїш ти, Полтаво, огорнена в славу, Закривши останню сторінку криваву, — Хай більш їх не буде! (Рильський, II, 1956, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 619.