ОГОРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ОГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док., перех.
1. Те саме, що обгоро́джувати. — Дивилась я, Григорію, сьогодні, як Плачинда огородив свій маєток чужим деревом (Стельмах, І, 1962, 230); // Відділяти, відмежовувати що-небудь огорожею. За дощаним парканом, який огороджував подвір’я клубу, починався парк (Дмит., Наречена, 1959, 205).
2. рідко. Оточувати з усіх боків; облягати. Сірий присмерк лягав над річкою, обрій зливався з землею в суцільне поле, що огороджувало фортецю і воду (Кочура, Зол. грамота, 1960, 210).
3. від чого і без додатка, рідко. Захищати певним чином від чогось небажаного або небезпечного. Треба було знешкодити існуючу небезпеку [радіоактивності]. Здобути можливість керувати роботою реактора вільно і спокійно, огородити людину (Рибак, Час.., 1960, 668); Мар’ян, коли б міг, огороджував би не тільки село, але й всю землю від лихого помислу і ока (Стельмах, І, 1962, 635).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 620.