ОГРУ́БЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до огру́бнути. Таня, дивлячись на його руки, думала, що вони такі ж великі і огрублі в роботі, як і в її батька (Гончар, Людина.., 1960, 60); На вигляд — огрублі [бійці] в диму бойовім, Обличчя черстве, і суворість на нім (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 363).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 622.