ОДИ́НЧИК, а, ч. Пестл. до одине́ць 1. О, боги! як ви допустили, Щоб і одинчика убили І настромили на віху Його козацькую головку (Котл., І, 1952, 232); — Та нащо б тра хапать мою дитину? Було синів у мене вісімнадцять, Тепер один-однісінький зостався. Покинь мені одинчика того (Крим., Вибр., 1965, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 630.